М. Є. Салтиков-Щедрін – частина 2

Обличив моїй знущанні з народу, р. рецензент пояснюють і причину цього глумління. Ця причина - недолік «гумору». Гумор ж рецензент визначає так: він, «не жертвуючи малим великому, велике зводить до малого, а мале піднімає до великого»; отже, головні елементи цього явища суть: великодушність, доброта та співчуття. Якщо визначення вірно, то мені дійсно залишається визнати себе винним. От і позитивно стверджую, що його не так І що мистецтво точно як і, як і наука, оцінює життєві явища єдино з їхньої внутрішньої вартості, це без будь-якого участі великодушності чи співчуття.

(далее...)

М. Є. Салтиков-Щедрін – частина 1

Хоча у звичаї, щоб белетристи брали пояснення з своїми критиками, але зважуюся відступити що від цього правила, оскільки у теперішньому випадку йдеться щодо художності виконання, а виключно правильність чи неправильності тих відносин і до життєвих явищ, які усмотрены автором надрукованій у «Віснику Європи» (квітень 1871) рецензії в недавно виданому мною творі «Історія одного міста».

(далее...)

І. З. Тургенєв

Попри ексцентричність цієї книжки, що переходила місцями навіть у карикатурність, її лише із задоволенням читати любителі гумору... але, безсумнівно візьме до уваги та майбутній изобразитель тих зрушень, що змінили протягом останніх 100 років обличчя російського суспільства. Її автор, що пише зазвичай під псевдонімом Щедріна, але насправді який називався іменем Салтикова (до речі, нащадок древнього роду московських бояр Салтыковых), будучи запідозрений, подібно багатьох інших письменникам, у розповсюдженні ліберальних ідей, отримав земельну частку переслідувань й посилання при імператорі Ніколає I; пізніше він придбав більшої популярності серією нарисів, виданих років років п'ятнадцять тому під назвою «Сцени провінційної життя» («Губернські нариси»), де з неприборкану силою бичував численні зловживання, що запанувала тоді під назвою влади й правосуддя.

(далее...)

Р. 3. Елисеев

Російська публіка знає Михайла Евграфовича Салтикова як талановитого сатирика, яку міг писати лише чорним на білому, тобто мав здатність побіжно схопити різні непривабливі явища російського життя і їх в поетичних образах.

Але не знає те, що він був водночас людина чудово сміливою та сильною думки, що, коли треба було для розслідування обставин написати у випадку часопису якусь екстрену публіцистичну статтю чи рецензію на що вийшла світло книжку, він брався за це, і всі подібні статті, яких багато набереться в «Современннике» і «Вітчизняних записках» і який досі залишаються невідомі публіці...

(далее...)

Асмодей сьогодення (Батьки й діти Тургенєв І. З.) [3/5] – Частина 4

А далі все ці предмети, як відомо кожному, навіть знає анатомії подібно Базарову, становлять частини тіла, і взагалі можуть називатися тілом. Базаров побачивши Одинцовой говорив: "таке багате тіло"; Миколо Петровичу побачивши Фенечки чи ніхто -- р. Тургенєв заборонив йому говорити, -- а думав: "яке миленьке і біленьке тільце!" Різниця, як погодиться всякий, дуже велика, тобто, по суті, немає жодної. Далі Миколо Петровичу не посадив ж Фенечку під скляний прозорий ковпак і милувався нею видали, спокійно, без тріпотіння у тілі, без злості й з солодким жахом. Але -- "Фенечка була така молода, така самотня, Миколо Петровичу був такий добрий і скромний...

(далее...)

Сходження до прози (Вірші Лермонтов М. Ю.) – Частина 1

vosxozhdenie-k-proze-stixotvoreniya-lermontov-m-yu Сходження до прози Автор статті: Вайль П. Лермонтов все життя намагався писати прозу, але у його час російської прози, щодо справи, був. По крайнього заходу — в сучасному розумінні цього слова, і, то, можливо, з Лермонтова це нове російська проза і розпочалося. У системі уявлень про мистецтво і життя, панівною у той епоху, поезія займала вище та практично єдине високе місце. Приблизно так, як древні греки вважали прозу звироднілої поезією, російський що пише людина на початку ХІХ століття думав дивним висловлюватися на папері не віршами. І Лермонтов, нітрохи не володіючи гармонійним складом потужні мізки і душі, йшов торованим шляхом, становлячи слова в рівні стовпчики стрункого розміру з безпомильні і звучними римами.

(далее...)

Два моменту у розвитку творчості Антона Павловича Чехова (Різне Чехов А. П.) [3/3] – Частина 1

Два моменту падіння у розвитку творчості Антона Павловича Чехова [3/3] Автор статті: Альбов М. М. Відкрити це невідоме, те, що люди тужать, знайти у самого життя елементи правди, справедливості, краси, свободи -- з цього часу і невдовзі стає головне завдання пана Чехова. Ми розберемо всі відомі нам спроби освітити життя з цим нової погляду. Першу спробу іншим навряд чи можна назвати удачною. Я розумію його розповідь "Моє життя". Герой цього оповідання, Полознев, на відміну всіх, позитивно від усіх попередніх героїв пана Чехова, керується у житті певним ідеалом.

(далее...)

Легенда про великого інквізиторі Достоєвського. Досвід критичного коментарю. (Брати Карамазови Достоєвський Ф. М.) – Частина 24

Величезна зірка, така светильнику[75], впала на джерела вод, і вони гіркі". Але тим полум'яніше вірять решта вірними. Сльози людства сягають Нього; як і чекають Його, люблять Його, сподіваються на Нього, жадають постраждати й померти за Нього, як й раніше.

(далее...)