Відображення емігрантській життя жінок у розповідях Теффі

Розповіді "Ностальгія" і "Маркита" ставляться до емігрантському періоду життя письменниці і написані 20-ті роки мови у Франції, коли "російське беженство" змушений був пристосовуватися до нових умов і винних шукати кращої долі. Теффі й сама пройшла крізь все "принади" емігрантській життя і знали про ній майже всі. Подібно іншим російським художникам, котрі залишили Батьківщину від Жовтневої революції, вона почала своєрідним літописцем життя російських письменників у вигнанні. Збереглася проблематика її творів, так само заставлявших читача подивитись себе, немов стороннім поглядом можна побачити свої пороки, але змінився загальний погляд на людини, що більш м'яким і розуміє. Теффі співчувала товаришам на нещастя, хоча будь-коли поривалася їх ідеалізації. Вона не приховувала ні дурості, ні обмеженості персонажів, ні до їх небажання відчути себе частиною великих світів. Але, з іншого боку, у її розповідях додалося смутку, якийсь м'якості й розуміння людських слабкостей. Розповідь "Ностальгія" вписує новеллистику мисткині у загальний контекст російської зарубіжної літератури 20-х, у якій тема суму за втраченої батьківщині було одним із провідних. Такі твори можна побачити майже в усіх літераторів тих часів. Колишні сатириконцы, Сашко Чорний, П. Потьомкін, У. Горянський, Дон Аминадо та інших., кожен по-своєму розповіли про ностальгії. Теффі поділила невелике оповідання чотирма фрагмента. Вони поєднується загальний погляд життя і ностальгію з конкретними епізодами. При розборі оповідання слід звернути увагу учнів те що, що у у перших двох фрагментах авторська думка переважає, хоча оповідь за стилю більше на діалог, куди вписуються репліки різні люди. Це хіба що задушевний розмова загальну тему ностальгії. Автору, який веде розповідь від першої особи, доводиться як відповідати співрозмовникам, а й узагальнювати їхні думки. Характерно, що авторський погляд загалом немає із боку, письменниця і включає до тих, хто страждають від суму за Росії. Звідси часта зміна займенників "я" на "ми". Емоційність авторських роздумів підкреслюється синтаксичним строєм розповіді. Теффі використовує коротку фразу, виділяючи її й намагаючись цим надати додаткового значення словами. Ті ж функцію виконують і чималі повтори слів і синтаксичних конструкцій: "Ні у що ні віримо, щось чекаємо, щось хочемо. Померли. Боялися смерті більшовицької - і померли смертю тут. Тож ми - смертю смерть поправшие" У другому фрагменті тональність розповіді кілька змінюється: зникає патетика, з'являються задушевні інтонації. Світ поділяється на "тут", тобто. мови у Франції, і "там" - у Росії. Ці дві реальності протипоставлено одне одному як раціоналістичне і душевне, яке від самого серця. Третій і четвертий фрагменти - це конкретні епізоди чужих доль, але у кожній оказії наголос робиться на типове, а чи не індивідуальне. У емігрантському творчості Теффі загалом й у даному оповіданні зокрема "питому вагу" комічного початку значно зменшується, змінюється характер сміху, що стає більш приглушеним, з явною домішкою смутку. І на "Ностальгії" комізм має другорядне значення, перетворюючись то добру усмішку, коли автор слухає розмова старої няньки з "француженкою куховаркою", то гірку посмішку, коли передає слова "приїхав з півдня Росії аптекаря", який запевняє, що найбільше два місяці "більшовизму кінець". Завершальні розповідь фрагменти переводять загальні міркування і висловлювання на конкретне русло. Слід звернути увагу хлопців те що, що саме відкриваються різні долі, але немає жодної імені, що дає розповіді особливий характер. Местоимение "ми", використане у першому фрагменті, включає у собі всіх емігрантів. Всі ці несхожі один на друга люди об'єднують у своєї тузі за батьківщиною. У оповіданні "Маркита" представлений іншу точку зору емігрувати. Вона більше типовий для закордонного періоду творчості письменниці і становить епізод із житті молодої емігрантки, вимушеної співати у російському кафе, щоб прогодувати себе і мати маленького сина (тематика ріднить його з розповідями "Валя", "Доктор Коробка", "Рюлина мама", "Вибір хреста" та інших.). Епізод рядовий і не примітний, але дозволяє розповісти про людину - одному із багатьох. Це притаманно всієї новелістики художниці, що має завжди у в центрі оповіді опинявся герой - людина з безлічі. Розповідь, як і більшість подібних, сповнений побутових деталей і точних характеристик дійових осіб. У "Марките" автор уникає прямих оцінок того що відбувається, а цілком точно висловлює свою думку через деталь. Можна запропонувати хлопцям описати арена і звернути увагу до подробиці. Перед нами хіба що замальовка з натури: дію розгортається теперішньому часі, і найнедовірливіший читач разом із автором потрапляє у кафе. Відчуття співпричетності створюється з допомогою свідчення про запахи У першій ж фразі оповідання ("Душно пахло шоколадом, теплим шовком суконь і тютюном". Кількома влучними словами передано атмосфера саме російського закладу: автор звертає нашу увагу, як їдять відвідувачі ("квапливо, щиро і жадібно"), що офіціантки - "все губернаторські доньки" (221). Нарешті, погляд звертається до сцени, де один промовець заміняє іншого. Комізм виявляється у іронічному описі артистів, яких такими змусила стати доля. На загальному фоні історія знайомства співачки Сашеньки і багатого татарина сприймається чимось типове. Автор і його вписує в іронічний контекст того що відбувається, що підкреслюється репліками героїв. Коверканные слова промови татарина ("Я людина дикий, а вона мэнэ тепер як родич, вона мэнэ як пелемянник"), єврейські інтонації "циганської співачки" Раечки Блюм ("Тож якщо ви лопните, так ця чайна сама лусне"), дитяча мова Котьки - усе це надає цих подій комічний відтінок. Теффі була майстром психологічного аналізу. Невипадково всесвітньо відома режисер М. М. Евреинов, у роки поставив кілька п'єс мисткині у Російському театрі Парижа, писав про неї спогадах, що "ніхто, як М. А. Теффі", було "однієї фразою винести вирок свого героя, буквально прибити його точної, ємної та кумедною характеристикою, яку персонаж давав сама". Однією з характерних ознак психологізму Теффі було те, що вона рідко звернулася до внутрішньому мовленні героїв. Але, не використовуючи такої можливості, художниця змогла опосередковано висловити переживання Сашеньки. Читач співчуває її прагненню влаштувати свою зовсім на життя, але водночас так само її кокетства, яке виглядає смішним. Важливо пояснити учням, автора не засуджує свою героїню, а співчуває їй. Коли Сашко повертається з пізнього побачення і якими бачить плачучого сина, він і сама плаче. Ці сльози очищають її душі і змушують читача вибачити її безневинний флірт. Звісно, ознайомлення з однією або двома розповідями М. А. Теффі на уроці по позакласному читання неможливо вичерпує своєрідності її творчості, але не дає можливість звернути увагу хлопців на талановитого майстра слова мудрої людини. Перед нами тонкий художник, пізнав людську натуру, вміє у невеликому за обсягом творі так уявити героя, що ми можемо вже ні з ким їх поплутаємо. Глупенькая Олечка Розова, безіменна кухарка, якої ніщо не подобається мови у Франції, співачка Сашко - усі вони (і з, багатьох інших герої оповідань) зачіпають нашу душу, позбавляють байдужими, змушують співпереживати та, у результаті, обдумати собі. Вивчення новелістики Теффі у шкільництві представляється досить важливим, оскільки знайомить учнів із цікавою й значимої сторінкою російського мистецтва ХХ століття.

Рубрики: Планування уроків