як люди відкривали нові землі

Для первісної людини світло був обмежений простором, де минало її життя: найближчим лісом, полем за річкою, сусідніми містами й селами. Поступово цей простір розширювався, й люди відкривали планету, на якій жили. Під годину подорожей, експедицій смердоті виявляли нові, невідомі раніше географічні об’єкти — гірські хребти, вершини, річки, льодовики, острови, затоки, протоки, морські течії, глибокі впадини чи височини на морському дні тощо. Це були географічні відкриття. Перші такі географічні відкриття зробили народи Стародавнього Єгипту, Фінікії, пізніше — Португалії, Іспанії, Голландії, Англії, Франції. У XVII—XIX ст. багато найбільших географічних відкриттів було б зроблено російськими землепрохідцями в Сибіру й на Далекому Сході, мореплавцями в Тихому океані, в Арктиці та Антарктиці.

ПЕРШІ МАНДРІВНИКИ-ВІДКРИВАЧІ

Людину завжди вабив обрій. Таємниці приваблювали її все далі і далі. За кілька десятиліть, почавши зі Східної Африки, люди зуміли заселити всю землю до Австралії й Вогняної землі. Залишилися свідчення, що у сиву давнину людина уже перетнула океан. Щоправда, годину не доніс до нас достовірних відомостей про ці великі подвиги. Адже важливі морські й торгові шляхи вважалися важливою державною таємницею й ретельно оберігалися. Їхні поодинокі зображення на пергаменті — прототипі майбутніх карт — знищувалися, особливо под годину воєн.

Приблизно до 600 р. до Різдва Христового належить одна із чудових подорожей античності — перший вітрильний похід навколо Африки, що в тієї годину називалася Лівією. Давньогрецький історик Геро-дот, який сам був великим мандрівником, писавши про цю подію так: «Відомо, що Лівія із всіх боків оточена морем, за винятком того місця, де вона межує із Азією. Це відкриття зробив фараон Нехо. Він спорядив кораблі із фінікійцями, котрі повинні були дійти под вітрилами до Геркулесових стовпів (Гібралтарської протоки) й повернутися тому в Середземне море. Фінікійці вийшли із Червоного моря в Індійський океан. Колі настала осінь, смердоті зробили зупинку й висадилися до берега. Мандрівники посіяли зерно й дочекалися врожаю. Зібравши врожай, смердоті знову підняли вітрила. Тім годиною минуло уже два рокта. Лише на третій рік їм пощастило допливти до Геркулесових стовпів, закінчити подорож й повернутися додому. Вони розповідали, що под годину плавання навколо Лівії Бачили сонце із правого боці, що, можливо, комусь здаватиметься правдоподібним, але й я повірити не можу».

Ті, у що не міг повірити «батько історії» Геродот, нам тепер є найбільш достовірним історичним й географічним свідченням, оскільки для моряків, що знаходяться південніше екватора, сонце опівдні якщо на півночі, якщо ж смердоті при цьому рухаються на захід, то бачать його праворуч. А це означати, що на своїх дерев’яних суднах, котрі ледве сягали 40 м у довжину, із одним вітрилом й 40 веслами, мо-ряки-фінікійці зуміли пройти уздовж узбережжя понад 37000 км у зовсім незнайомих водах! Алі фінікійці в давнину вважалися найкращими мореплавцями. Саме тому фараон Нехо й скористався їхнім досвідом й вмінням. Вони активно займалися морською торгівлею, й це допомогло їм відкрити нові землі — Мадейру, канарські та Азорські острови — й прокласти нові торгові шляхи, зокрема до олов’яних рудників Британії.

ПОДОРОЖ ГРЕКА ПІФЕЯ НА ПІВНІЧ ЄВРОПИ

Алі не лише фінікійці славилися своєю майстерністю мореплавців. Давні греки також були прекрасними мандрівниками-першовід-кривачами. Їм ж належати Перші спроби вести записи про нові відкриті шляхи із практичними вказівками для мореплавців й Перші спроби складання географічних карт. Вони визначили, що Земля має форму кулі, й навіть обчислили її об’єм. Всесвітньо відомий епос Гомера «Одісея» містить чимало докладних настанов для мореплавців й безумовно спирається на справжні свідчення грецьких мореплавців. До 800 р. до Різдва Христового смердоті уже досконало орієнтувалися в Середземному морі, освоїли його й заснували там понад 100 колоній.

Приблизно у тому годину, коли Олександр Македонський виступив у похід проти персів й дійшов до Індії, грецький мореплавець й астроном Піфей вирушив до норвезьких берегів. Відкриття, котрі він зробив у північному морі, сталися внаслідок непередбаченого відхилення від маршруту. Колі він зайшов у порт Массалія (сучасний Марсель), грецькі купці домовилися із Піфеєм, що він спробує знайти прямий торговий шлях до «олов’яних островів» біля південно-західного краю Британії, поминувши Лендс-Енд, жвавий центр проміжної торгівлі (тодішній Корнуолл). Піфей погодився й поплив північніше Галлії (сучасна Франція). Незабаром він вже був біля берегів Британії. А звідти рушив далі уздовж західного берега Сучасної Англії й потрапив до Ірландії. Потім зайшов на Гебриди і Оркнейські острови, поки не обігнув Британію, якої наніс карті у вигляді трикутника. Алі при цьому він дещо ухилився на північ, скоріш на, підійшов до берега Норвегії в районі Тронхейма й відвідав острів Гельголанд, що славився своїм бурштином.

Про плавання Піфея із давнини збереглися лише уривчасті відомості. Дуже часто його висміювали сучасники й пізніші автори, називали Піфея брехуном й фантазером. Чому, запитаєте ві? Та бо занадто уже неймовірними здавалися розповіді про ті, що море на півночі застигає й аби вкривається слизькими медузами. Сьогодні вважають, що він бачив льодові тороси. Піфей також мовивши, що влітку сонце на півночі не заходити, а море «дихає» кожні 6 часів, підкоряючись фазам Місяця (припливи й відпливи, котрі не спостерігаються в Середземному морі). Сьогодні ж нам досить й цих уривчастих відомостей, щоб вважати Піфея одним із найвидатніших астрономів, географів й першовідкривачів античного світу.

ПЛАВАННЯ ВІКІНГІВ

Крім сміливих мореплавців давнини фінікійців й допитливих греків, жили, в Європі ще самі відважні підкорювачі моря. Їх називали вікінгами. Вони населяли скандинавське узбережжя. Потім, коли місця для життя стало менше, смердоті в пошуках орної землі пішли на південь. Їхні кораблі були пристосовані до плавання у відкритому морі. Деякі вікінги вдавалися до розбою, ставали морськими піратами, а деякі — нормани, — переселялися на північний схід Франції, схід Англії, на Сицилію й відокремлені острови Ісландії.

На початку Х ст. Норман Гуннб’єрн вирушив у похід на захід через Ісландію. Алі знайшов лише там скелясті міські й землю, суцільно вкриту льодом.

Проте ця подорож підштовхнула ісландця Ейріка Рудого вирушити на пошуки нових країн. У 982 р. із командою, що налічувала 32 чоловіки, він вирушив на ці пошуки. Щоправда, не зовсім добровільно. Перед тім Ейрік у сварці вбивши двох Чоловік й був вигнаний із Ісландії втричі рокта. Ейріку в цьому поході пощастило відкрити острів, на якому він заснував дві колонії. Землю він назвавши Гренландією, що в перекладі означає «зелена земля». Назва привернула до собі увагу, й туди почали переселятися люди. Лише за кілька років внизу налічувалось 3 000 жителів. Географічно Гренландія належить до Америки. Отже, за 500 років до Колумба Ейрік Рудий відкрив Америку.

Алі й це ще в усіх. У 986 р. один купець прямував із Ісландії до Гренландії й збився зі шляху. Згодом він підійшов на кораблях до південно-західного берега рівнинної й лісистої землі. Через 15 років после цого випадку на пошуки тієї землі вирушив вікінг Лейв, сін Ейріка, прозвань Щасливим. Про це розповідає «Сага про Гренландця». З Лейвом було б 35 Чоловік. Спочатку мандрівники досягли Баффинової землі, якої назвали Хеллюланд («марна земля»). Взявши курс - на південь від неї, через кілька днів плавання смердоті побачили собі за білі піщані обмілини й пагорби, що поросли лісом. Скоріш на, це був острів Лабрадор. Ще південніше вікінги знайшли острів Белл-Ісл й Ньюфаунленд. Жителі півночі були в захваті від побаченого: рівні зелені луки, багаті на рибу річки. Навіть дикий виноград! Тому й назвали це місце Виноградною Країною — Вінланд.

Наступного року брат Лейва Торвальд розпочав нові подорожі. Алі тепер йому довелося воювати із індіанцями. У одній з битв він був убитий, а його команда відступила. Індіанців вікінги називали «скрелінгами». Проте, Незважаючи на поразку, був зроблена ще одна спроба заснувати колонію. Алі три рокта війни із індіанцями змусили вікінгів повернутись додому.

Географічні відкриття робилися, як правило, у пошуках ринків, сировини й збуту товарів.

Відкриття, зроблені ще в античний годину єгиптянами, фінікійцями, греками, узагальнив давньогрецький навчань Клавдій Птолемей, склавши в II ст. карту світу, що охопила весь Старий Світ (Новим Світом згодом назвали Америку). Східне узбережжя Африки, Південну й Центральну Азію пройшли арабські мандрівники й купці в VIII й XIV ст. У XV ст. дуже привабливою для подорожей був Індія, звідки вивозили прянощі й золото. Португальські мореплавці обійшли Африку із півдня, відкривши все західне й південне узбережжя материка.

Алі хіба лише європейці були першими мандрівниками й відкривачами нових земель? Звичайно, ані. На іншому кінці континенту, за багато тисяч кілометрів від Греції, Єгипту та Ірландії знаходиться країна, що є найбільшою в Азії. Вона — батьківщина однієї з найрозвинутіших ранніх цивілізацій на землі. Це — Китай. Займаючи величезну частину азійської суші, Китай із одного боці омивається водами Тихого океану. Бо уже із давніх часів китайці майстерно володіли мистецтвом мореплавства. Вони вміли будувати судна для плавання у відкритому морі, досконало для свого години володіли навичками навігації по зірках й навіть винайшли компас. На своїх суднах смердоті ходили аж до берегів Кореї, в Індію, на острів Ява, допливали до Африки. Вчені наводять відомості про ті, що китайці були біля берегів Центральної й Південної Америки.

Алі смердоті також багато подорожували й по суші. Так, наприклад, був знайдений вушко однієї з найбільших річок Азії — Хуанхе, були досліджені міські й плоскогір’я впродовж західних кордонів китайської імперії. У подорожах суходолом, ймовірно, шляхи китайців й римлян перетинались. Адже обидві імперії знали про існування одна одної й обмінювались товарами. Виник й функціонував знаменитий Шовковий шлях. Однак более інтенсивним контактам перешкоджали народи, через землі які цей шлях пролягав, оскільки смердоті теж були зацікавлені в прибутках від торгівлі.

Одним із таких народів були араби, корінні жителі пустель, спритні торговці. Іслам, початком ери якого вважається 622 р., виявився сильною релігією, що лише за кілька століть охопила величезну територію. І вченим, й купцям тепер було б легко подорожувати, вільно спілкуючись арабською й всюди зустрічаючи одновірців. Найкраще цю епоху відтворюють казки про Синдбада-мореплавця із «Тисячі і однієї ночі». Мусульманська наука теж був дуже розвинутою: арабські вчені добро знали роботи античних авторів, доповнювали й коригували їхнього власними спостереженнями. Географ Індрисі, наприклад, подорожував по Північній Африці, Малій Азії, побував у Європі. Він виготовив карту світу у вигляді срібного диска. Залишив Індрисі також знаменитий трактат із географії. Щоправда, відповідно до його години із його уявленнями, у Індрисі зустрічається там багато неточностей. А це має значення навіть сьогодні для істориків географії, бо карти й трактати Індрисі значною мірою визначали географічні уявлення європейців аж до XVIII ст. А видатний мандрівник Ібн Баттута в XIV ст. описавши на основі власних спостережень весь ісламський регіон від Північної Америки до Китаю. За довгі рокта він проїхав понад 120 000 км.

Алі в Європі продовжувало панувати нечітке уявлення про країни Сходу, зокрема про Китай й Індію. Хоча існував вже, як ми зазначали, знаменитий Шовковий шлях, хоча арабські купці доставляли до Європи шовк, прянощі та інші товари, про високі досягнення китайської культури, проте, ніхто не знавши. А якщо й було б щось відомо із часів давніх греків й римлян, то забулося за минулі століття.

НАЙДАВНІША ПОДОРОЖ

Найдавнішою подорожжю, про якої відомо науці, вважається експедиція, відправлена із Єгипту царицею Хатшепсут 3,5 тис. років тому. Про цю експедицію розповідає напис на давньоєгипетському храмі. «Подорож морем, — говоритися в ній, — щасливе відплиття на схід. Благополучне прибуття в країну Пунт, щоб доставити чудесні речі кожної чужоземної країни... Не траплялося цого за інших царів... Велика область, якої єгиптяни знали лише за чутками... Жителі Пунта нічого було невідомо про єгиптян... Навантажуються кораблі чудесними здобутками країни Пунт: чорним деревом й справжньою слоновою кісткою, необробленим золотом, ароматною смолою, павіанами, мавпами, хортами, шкірами леопардів... Подорож морем, й благополучне прибуття й радісне причалювання...»

Де ж знаходилась ця країна Пунт, берегів якої досягли єгипетські мореплавці? Вчені припускають, що Пунтом стародавні єгиптяни називали Сомалі, східний край Африки. Вчені точно встановили дату цієї подорожі — вон почалася влітку 1493 р. до зв. е. Після першої подорожі зв’язок з країною Пунт ставши постійним. Так було в одному із надгробних написів прославляється стерновий Хнемхотеп свої, що він не менш як 11 разів плавав зі стерновим Хві до країни Пунт. Алі потім, у зв’язку із занепадом стародавнього Єгипту, подорожі припинилися.

Великі географічні відкриття

Відкриття найбільшого значення були зроблені в XV—XVIII ст., коли в надрах

феодалізму йшло формування капіталізму. За ці 300 років були відкриті: Америка, морський шлях навколо Африки до Індії та Індокитаю, Австралія, Берингової протока, що розділяє Азію й Північну Америку, безліч островів у Тихому океані, північне узбережжя Сибіру, морські течії в Атлантичному й Тихому океанах.

  • 1487 р. — Діаш обійшов Африку із півдня.
  • 1492 р. — Колумб досяг Вест-Індії.
  • р. — Англійський дослідник Джон Кебот дістався Ньюфаунд
  • ленду, за Північною Америкою.
  • р. — Васко так Гама досяг Індії морем.
  • 1519–1522 рр. — Перше кругосвітнє плавання.
  • Це був епоха Великих географічних відкриттів.

Рубрики: Континенты