Трагічна частка підгірського селянина у творах І. Франка

Свій твір хочу почати із тихий слів, котрі полонили мою душу й серце. Маю на увазі лист, який надіслали Франку селяни на ювілей у 1913 році. Вісь рядки із цого аркуша: «Великий наш Вчителю! Ми, сині хлопського роду, стоїмо нині перед Тобою, щоб зложити свій привіт. Ми, селяни, люди прості, та не вміємо гарними словами висказати всього, що серце чує». Чи може бути ще щось вище за цю оцінку творчости?! Мабуть, ані І. Франко — людина скромна, у відповідь на цого аркуша писавши: «Мої любі браття й сестри. Не заслуживши такої пошани, я всього-на всього був слугою свого народу, був пастухом й, як Мойсей, сорок років виводив народ із пустелі, із темряви на широку, свідому щасливому дорогу».

І. Я. Франко — геній, рівного якому світло не знає. Він має в своєму доробку неличезну кількість прозових, поетичних, драматичних творів, Його перу належати твори наукові, політичні, Та ще не дуже до кінця вивчена його творча спадщина.

Багатогранна творчість письменника й за своїм тематичним спрямуванням. Темі трагічної долі підгірського селянина Іван Якович присвятив в основному прозові твори, котрі літературні критики називають енциклопедією життя українського народу.

Велич цієї енциклопедії народного життя стані ще помітнішою, коли ми прочитаємо найчисленніші томи-книги про робітничий клас Галичини, котрі за місцем дії прийнято називати «бориславським циклом».

«Вориславському циклу» І. Франко віддав кращі рокта, повноту енергії і емоцій свого життя. Найкращими серед творів цого циклу є «Воа сопзігасіїоп»,' «Борислав сміється», оповідання «Ріпник», «Задля празника», «Вівчар», «На роботі» тощо. На бориславську тему письменник написавши також ще 3 віршованих твори й 5 статей.

У творах цого циклу реалістично зображена пролетаризація галицького селянства, жах визиску й жах побуту робітників нафтових промислів, капіталістичну конкуренцію й моральну деградацію буржуазної сім'ї, боротьбу робочого класу проти експлуататорів.

Розглянемо як ілюстративний матеріал оповідання «Добрий заробок». Мізерний клаптик землі, який діставався селянинові, не міг прогодувати його. Тому селянин побічно займався іншою роботою. Бідний Чоловік Панько, головний герой оповідання, щоб не померти із голоду, в'яже мітовки, а потім, кинувши їхні на плечі, несе до міста. Це людина доброї вдачі, працьовита, а живе в справжніх злиднях. Уся сила його пішла на багатих. Він має негаразд багато років, а уже схожий на діда. Панько — довірлива людина, тому коли панок назвавши собі постачальником Цісарських крамниць, повірив у його слова щиросердно: розкрив панові таємницю, секрети свого виробництва. Замовлення панку він виконує із великою радістю. Алі за працьовитість заплачено знущанням.

Хоч Панько й давши собі обдурити, проте це не принижує його в очах, а підносить: все трапилось внаслідок його довірливості, чистоти його помислів. Сам чесний й щирий, він не розуміє, як можна дати слово й не дотримати мого, замовити товар й не купити його. Понад тисячу днів І ночей він із жінкою ховається від панів, «мов від татар», аж поки-таки не продали на «літирації» хатину — їхнього єдину власність. Панько залишився ані із чим. Франко співчутливо говорити про повне розорення й пролетаризацію села. як у маленькій краплині води віддзеркалюється велике сонце, то й в цьому поодинокому випадку відбилась ціла епоха із життя галицького селянства. Панько й є ота крапля, так співчутливо й любовно зображена Франком, співцем нашого народу.

Дехто із літературних критиків намагався представити Франка «посереднім співцем» горя народного, утішителем принижених й скривджених. Письменник рішуче відкинув нав'язану йому роль, бо не мерзоту життя, а красу його, наполегливе прагнення трудящих до світлого майбутнього намагався показати він. У основі шкірного його образка, начерку, оповідання лежавши особисто спостережений факт чи документ. Він нічого не вигадував й не нав'язував. Трагічним було б життя — трагічними із елементами оптимізму були його твори.

Іван Якович Франко написавши велику кількість прозових творів, у тому числі понад 100 оповідань. Найбільше оповідання із життя галицького селянства, яку він добро знавши, бо сам із нього вийшов й не поривав із ним зв'язків до кінця свого життя.

«як сін селянина, — мовивши він, — вигодуваний повторюємо мужицьким хлібом, я почував собі до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові».

Письменник реалістично відобразив важке становище галицького селянства до й после реформи, котра був проведена в інтересах експлуататорів. Мізерні клаптики землі, викуплені у поміщиків, було неможливо прогодувати сім'ї. А дуже багато батьківщин взагалі не малі землі, бо поміщики забрали найкращі землі і пасовища. Частина йшла до міста. А роботи усім не вистачало.

Тисячі селян були змушені покидати ридний край й шукати кращої долі за океаном. А тих, що залишалися, гнули у багатіїв спину за кусень хліба, щоб не померти із голоду. Оповідання «Добрий заробок» змальовує життя такої спролета-ризованої сім'ї. Розповідь ведеться від імені першої особини — діда Панька. Дуже бідує батьківщина його: «Ґрунту немає і крихітки, всього-навсього одна хатина, на те стара. Аж раптом жінка, діточок двоє, коби здорові». Рятуючись від голоду, Пань-ко віддає своїх синів-підлітків у пастухи до хазяїв за їжу й одежину сяку-таку, жінка пряде. Він носити «мітовки» продавати, але й може заробити лише по три-чотири крейцери за мітлу. А ще панові треба платити за пруття.

Дід Панько собі називає бідним халупником. Він завісься вік працює в поті чола, а живе у справжніх злиднях. Уся сила його пішла на багатих, тому він передчасно постарів, вісь чому його, ще не старого, звуть «дідом». «Дід» ще бо зле одягнений, неголений, від роботи зігнутий. Дідом його зробила дійсність того години. Для показу тяжкої роботи героїв Франко широко звертається до метафор: «Кипить робота», «із нас цюрком поті ллються», «ледве дихаємо, а ідемо, аж очі із голови лізуть». Письменник використовує найрізноманітніші порівняння, що показують, із яким старанням бідняки взялися виконувати «замовлення для доброго заробітку», щоб було б чим платити податки: «Зараз того ж тижня прихопилися обоє, як до гарячого борщу». Це порівняння вжито неспроста. Для таких злидарів, як Панько, гарячий борщ був рідкісною їжею. А їли таке: «бульба, та борщ, годиною деякі крупи та і хлібець, який лучитися: житній то житній, а ячмінний чи вівсяний, то "за ті Богу дяку вати».

Вручаючи Панькові податковий квиток, війт говорити: «велено поставити тобі отсю п'явку». Дійсно, то тут для бідняка кривава п'явка, адже він не може платити по п'ятнадцять ринських щороку. За його хату, продану із торгу, ледве цю суму дали. Вістря сатири письменник спрямував проти експлуататорів. Гумором підсилює трагізм діда Панька, який відмовився сплатити податок, через ті, що втратив хату: «А бачите, таки би іздурив! Хіба я вам не казав, що голого не обідреш?». Зубожіле селянство було б беззахисним товаришує.

У повісті «Борислав сміється» І. Я. Франко теж подає картину нужденного життя селян. Бенедьо Синиця, ідучи до Борислава, бачить у селах: «люди сумні та чорні, мов земля. Не чути звичайних недільних сміхів та жартів на вигонах». Бенедьо минав тих бідні села, помираючи із голоду.

У драмі «Украдене щастя» Франко показує трагедію селянства через життя Миколи Задорожного. Він ненавидить багатіїв, на які працює тяжко день удень. Нема за великий мороз й люту хуртовину, він змушений за без-цінь надривати свої сили й сили коней. Микола уже «не має сил миритися із кривдами й страшною експлуатацією й вибухає гнівом проти свавілля війта. «Бодай вас вже, — заклинає він, — людська праця розсадила й розперла». Загрожує війтові: «Я на нім своєї кривди пошукаю». Ці слова звучати як обвинувачення, що носять узагальнюючий соціальний характер. Вустами Миколи говорити весь пригнічений народ Західної України.

Рубрики: Шкільні твори