Записи в рубрике 'Всесвітня література'

Мистецтво драми

Реалізм ХІХ століття, розмірковує Пикок, пов'язаний із розвитком науки, історичних знань, з гуманістичної думками на моральні проблеми століття. Звідси увагу до історичним умовам, оптимізму та віри у можливості людини, в істину і, пронизують усе це мистецтво. Але тут джерело тієї виразності авторської позиції та соціальній критики, яка властива реалізму ХІХ століття. Нині все докорінно змінюється: місце впевненості і конфесійної визначеності займає відчуття хитання й невизначеності плинності, занадто багато чинників втручається у життя людини, щоб міг усвідомити їх і протиставити отримати свою самостійне дію.

Відчуження і абсурдне стан миру в драматургії

Відчуження переживається не як трагедія, бо як фарс, який відбиває абсурдне стан миру — заключну фазу історії. У цьому вся методологічному плані показова як сама практика сучасного буржуазного мистецтва, а й спроби її теоретичного осмислення, відбивають певне розуміння сутності драматичної дії та реальною соціальної активності людини, співвідношення, існуючого з-поміж них. Як приклад можна було б послатися на яка дістала стала вельми поширеною концепцію алегоричної театру або «метатеатра» (термін М. Абель).

Аналіз драматичного мистецтва

Суперечка про жанрі серйозної драми, як ознаці справді великого драматичного твори. «Старий, котра сидить у кріслі й мимоволі дослухається до споконвічним законам, що панують у світі»,— ось ідеальний об'єкт для зображення на сучасної драмі. Інший аспект тієї ж ідеї розвиває в «Листах про театр» Л. Андрєєв, вважаючи, що «дію і видовище, колись створивши театр, нині стають його убивцями, деспотами, оскільки життя її найдраматичніших і трагічних колізіях дедалі більше відступає від зовнішньої дії... у тишу і зовнішню нерухомість інтелектуальних переживань».

«Людина й надлюдина» Шоу

Як ми високо ні оцінювали творчість цієї видатної реаліста та її внесок у розвиток сучасної драми, мушу уздріти і відомої обмеженості його естетичної позиції, її через відкликання світоглядом драматурга, мотивами фабианского соціалізму, притаманними його переконань. Його ідея у тому, що тепер п'єса має опиратися й не так на дію, скільки на «дискусію» — ключовою елемент сучасної драми, що починає історичні підвалини відтоді, коли Нора і Торвальд (в «Норе» Ібсена) «сідають, щоб обговорити свої взаємини», — ця ідея веде до двоїстим наслідків.

Світозор Ваянский

У словацької літературі Ваянский прокладав шлях реалістичного напрямку, яке поступово спадало змінюють романтизму. У поезії Ваянский виступив реформатором фольклорно-романтического типу вірша, якому надав сучасніше, соціальне звучання, звільнивши від романтичної риторики. У прозі Ваянский бачив своє завдання вводити на словацьку літературу всі відомі прозаїчні жанри, а тематичному ракурсі охопити усі сторони сучасної йому дійсності. Головне увагу Ваянский зосередив проблем привілейованої і освіченої словацької інтелігенції. Провідними жанрами у творчості Ваянского стали соціально-психологічна повість і роман, що він наповнював національно-патріотичної і морально-етичній проблематикою. Ваянский народився 16 січня 1847 р. у місті Гльбоке у ній письменника Йозефа Милослава Гурбана. Вже сама постановка атмосфера у ній надавала сприяння виникненню у Ваянского зацікавленості літературою. Навчаючись у різних гімназіях, він посилено вивчав німецьку і античну літератури та сам пробував писати вірші на словацькому, чеському та німецькою мовами. Тоді ж вийшов його збірник «Пісні». З 1867 по 1870 роки Ваянский навчався у Братиславському ліцеї, де він вивчав юриспруденцію. Одночасно почав регулярно ведуть у газеті «Пештбудински відомості» стовпець, присвячений культурної хроніці життя братиславській словацької інтелігенції, видав нариси «Листи з Ложуны», у яких розповів про суспільної відповідальності і літературного життя Братислави. З першим половини 1970-х років він став однією з основних редакторів газети Національної партії «Народні новини», де публікував свої чудові вірші, новели, публіцистичні статті з актуальних проблем словацької національної життя. Вже перші поетичні спроби Ваянского були пронизані патріотичні настроями, а його прозі чітко простежується ідея необхідності збереження словацької національної самобутності. У 1913-1914 роках Ваянский відвідав Росію безкультурну й після цього переглянув свої думки на політичне, і соціальний характер російського самодержавства. Він визнав, що формально тією Росії, що він все своє життя приймав як ідеал суспільного ладу, немає, що царизм - це «хворобу і аморальність». У 1916 р. Ваянский захворів і 17 серпня цього ж року. Похований він у цвинтар на містечку Турчански-Свети-Мартин.

Переказ роману «Котлін»

У вашому романі «Котлін» письменник намагається відтворити то ідейний сум'яття, що наприкінці століття охопило словацьке суспільство так і з яких поступово виділилося прогресивне либерально-демократическое крило молодий словацької інтелігенції. У літературі це крило намагалося привернути увагу громадськості до життя та проблем найнижчих прошарків словаків — міських низів, і сільській бідності. Ще появи роману Ваянский виступив як ідейний опонент цього напряму. У вашому романі він демонструє своє нерозуміння її суті, трактує його як заколот «блудних дітей» проти «шляхетних батьків», тобто. покоління самого Ваянского, піддає цей напрям карикатуризации. Роман викликав справжнє обурення серед словацької молоді, що у значною мірою спричинилося до падіння морального авторитету Ваянского у власних очах покоління словацької інтелігенції. На початку 1990-х років Ваянского кілька разів заарештовували й засуджували до штрафів й висновків сталася на кілька людей за публіцистичні статті, спрямовані проти австро-угорського уряду його політики.

Ванчура Владислав

Його внесок у розвиток чеської літератури XX ст. порівнюється зі внеском Я. Гашека і Ко. Чапека. Ванчура виступав у основному як прозаїк, його проза — це своєрідний синтез реалістичних і модерних традицій, вона підкреслено новаторська як за стилем, і зі своєї жанрової формі.

Ван Вій китайський поет епохи Тан

Творчість Ван Вій, поруч із творчістю інших велетнів цієї епохи — Лі Бо і Ду Фу є прикрасою золотого століття китайської поезії. Про життя поета залишилося зовсім трохи відомостей, ще й, нерідко суперечливих. Навіть щодо дат її й смерті серед учених із сьогодні немає єдиної думки. Відповідно до «Стародавньої історії династії Тан», Ван Вій народився 699 р. і помер 759 р. «Нова історія династії Тан» подає інші дати: 701—761 роки.