Записи в рубрике 'Українські твори'

Художня специфіка вітального образу землі в романах Золя та Кобилянської

Феномен землі супроводжує та цікавить людину, відколи вон на ній з'явилася. Менталітет кожної нації тісно пов'язаний з землею, а української особливо. Образ, символ землі продукує концептуальний зміст національної екокультурної свідомості. Земля сформувала не лише ментальний імідж українця, ;а і його індивідуальність у просторі світової культури. Земля як предмет досліджень охоплює значний сегмент людської культури й осмислюється в полі як фізикоматематичних, екологічних, географічних, соціальних наук, то й психології, філософії, політики, релігії, мистецтва. Об'ємна частка творів українського національного живопису, художньої літератури присвячена темі землі, однак вона й на сьогодні зберігає за собою нерозгорнутий пізнавальний потенціал.

Одеські шляхи М. У. Гоголя

Уявіть, що ми мандруємо вулицями старої Одеси, що тихо збігають до моря. Здається, що у цій частині міста інший плин життя, неначе потрапляєш у минуле. Десь далеко залишились сучасні приміщення, буденний шум, а ви тут все сповнене пам'яті й якогось таємничого, незбагненного поклику. Давайте прислухаємося...

Джоан Кетлін Ролінґ

Англійську письменницю Джоан Кетлін Ролінґ називають найпопулярнішою письменницею XXI століття, й це не випадково, адже її книжки про хлопчикачарівника Гаррі Поттера видаються мільйонними тиражами, перекладаються багатьма мовами (а їхні уже понад 60) і мають шанувальників в усьому світі. З захопленням Ролінґ читають й діти, й дорослі. Шалена популярність її творів стала справжньою міжнародною літературною сенсацією і навіть перетворилася у своєрідну "поттероманію".

Хто такі запорожці?

На острові Хортиця за бурхливими порогами Дніпра знаходилась Запорозька Сич. Жили тут вільні люди військовим станом. Жінок на острів не дозволялося пускати. Самі собі куліш варили — кашу з салом. Воювали із поляками, а частіше із турками. Були смердоті хоробрими воїнами, із шаблею не розлучалися навіть вночі. Носили широкі штанишаровари, пістолі за широким поясом. Запорожці їхали восени через Диканьку, два дні гостювали, а коваль Вакула полагодив колесо їхнього воза. Вакулу ще називали сільським малярем. Запорожці — люди набожні, православні. Вони побачили у церкві малюнок св. Петра, який написавши Вакула. Запорожці одягли Вакулу у свій одяг. Цариці сподобалася безпосередня щирість й сміливість парубка, вона дала йому черевички, обшиті золотом.

Які мотиви покладені основою твору «Ніч перед Різдвом»?

Ми прочитали повість М. В. Гоголя й дослідили, котрі укра-їнські мотиви покладені основою твору "Ніч перед Різдвом"? Дослідження ми проводили на основі енциклопедій, довідкової літератури, словників. Результати дослідження показали: "Ніч перед Різдвом" М.Гоголя — справжня енциклопедія українського фольклору, побуту, звичаїв, котрі так любити письменник Микола Васильович Гоголь. У Україні вбрання дівчат й молодих жінок було б завжди пишним й гарним. Його купівля вимагала чималих грошей й був доступна лише заможним селянам. Найбільш поширеними кольорами були білий та відтінки червоного. Особливе значення надавалося червоному кольору, він був обов'язковим таким деталях, як фартух, пояс, дівочі стрічки. Білий колір сорочки — колір ретельно відбіленого лляного полотна. Це своєрідний естетичний еталон української сорочки. З домотканого сукна — білого, сірого чи чорного кольорів шили верхній одяг — свитку. Особливого значення в українському національному костюмі надавали нашивним прикрас — вишивкам. Спочатку смердоті виконували не скільки естетичну роль, стільки магічну (роль обережу від злих духів, хвороб). Орнаментом вишивки прикрашали рукави, горловину та комір, поділ чи поли одягу. (Демонстрація національного українського костюма на репродукціях картин У. Маковського "Українська красуня",. "Українка", М. Пимоненка "Молодиця", "Ідилія", У. Тропініна "Українець", "Дівчина із Поділля", До. Трутовського "Біля тину", "Весільний викуп", а також репродукцій з колекції українського народного костюма музеїв України. . І знову повернемося до засніженої Диканьки й пригадаємо, як готувались в старовину до Різдва укра-їнські селяни. На цьому нам допоможе тітка Солоха. Вона розповість про українську кухню. Солоха. Страви української кухні набули заслуженої слави, особливо Український борщ. Українська національна кухня багата стравами, котрі готували до різноманітних святий й обрядів — весілля, народження дитини, проведи до війська й т.п. Так, наприклад, млинці із пшеничного й гречаного борошна були обов'язковою стравою на масляну. До великих святий, як Різдво Христове, пекли пироги із м'ясом, печінкою, сиром, маком. Обов'язковою стравовою ставши компот з сухофруктів — узвар. Українські пампушки й вареники й дотепер популярні в Україні та за її межами. як сказавши старий пасічник Рудий Панько: "Кращих страв на світі немає, ніж у нашій Диканьці. Тільки приїздіть до нас!" Дивно сяє місяць! Складно розповісти, як добро вештатися такої ночі між юрбою, що сміється та співає, між парубками, охочими до всіляких жартів, витівок. їхнього може навіяти лише ця ніч! Свята ніч! Ніч, що сміється. У доброго кожусі тепло; від морозу палають щоки! Зорі сиплються із неба й світиться все довкола, якої казці! Парубки і дівчата співають колядки, славлять народження Христа, бажають здоров'я господарям й усім людям світу. Алі кожна ніч закінчується й починається новий день — день нових надій. Промені вранішнього сонця несуть світло, яку відганяє темні сили. Добро перемагає завжди, адже його усе ж таки таки понад не землі. Світлом добра осяяні твори М. В. Гоголя, а його рідна земля пам'ятає свого сина, а ймення тій землі — Україна.

Ліст до М. В. Гоголя

Я пишу з двадцять Першого століття, Пане Гоголя, аркуша до Вас! За вікном хурделиця сніжиться І Святвечір поспіша до нас. На письмовому столі моєму Ваша повість "Ніч перед Різдвом", Тож уперше у житті своєму Поетичним Вам пишу рядком. Я гортаю повісті сторінки, І неначе знову ожива Уся Диканька, у снігу хатинки, Сяйво місячне й зоряні діва. Українську ніч, її красу й велич Так ніхто на світі не співав, Ві — маляр, який чарівним пензлем На віки картину написавши. Сміх колядників й українська пісня, На святковому столі — кутя. Усі це,.пане Гоголя, Вам рідне, Україну Ві любили все життя. Пане Гоголя, пишу до Вас у вічність, Ві — славетний України сін, З ювілеєм Вас! З 200-річчям! Вічна пам'ять Вам й низький Вам уклін!

Тектонічні зрушення свідомості людини

Оцінювати вказану тенденцію можна порізному. Приміром, із відвертим знущанням філософствує персонаж роману П.Крусанова "Американська дірка" (2005 р.) Курехін: "А сенс сучасного гуманізму полягає саме в тім, щоб пожаліти ув'язненого Мінотавра, нагодувати його і вивести із лабіринту. Коли говорити — на волі Мінотавр, звичайно, прогодується сам". Тім не менше є підстави говорити про — позитивні — глибокі тектонічні зрушення свідомості людини XX — початку XXI ст. (котрі уможливлюють таку тенденцію), а чи не про щось поверхове, моду (хоча це уже сфера студій філософських). Отже, фіксуємо наступну динаміку переосмислення образу Мінотавра у творах XX—XXI ст.: людинобик може викликати захоплення своєю красою (А.Жід, Т.Б.Сван, Р.Кнаак, У. й О.Угрюмови) чи авторський шкода й співчуття (Л.Мештерхазі, О.Альохін11, М.Суенвік, В.Проталін, Ерік Хелм, Кір Буличов (у повісті "Алиса й чудовисько" — фрагментарно), С.Шерріл, К.Полозова, Х.Аспейтья, Л.Каверина), бути наділеним високим інтелектом (X.Кортасар, Х.Л.Борхес, Т.Б.Сван, О.Альохін, М.Суенвік, Р.Шеклі, М.Тирін, С.Шерріл, М.Чадович й Ю.Брайдер, В.Ляпін, Р.Кнаак, У. й О.Угрюмови, А.Мольков ("Визволитель"), Л.Каверина, С.Крих) й вразливою душею (X.Кортасар, Т.Б.Сван, М.Суенвік, Р.Шеклі, С.Шерріл, У. й О.Угрюмови), усвідомлювати людське в собі (X.Кортасар, Т.Б.Сван, Ф.Дюрренматт, Р.Шеклі, С.Шерріл, К.Полозова) й навіть осмислюватись як жертва (X.Кортасар, О.Альохін, Ф.Дюрренматт, Р.Кнаак (образи окремих мінотаврів у дилогіі), Л.Каверина). Більш того, Мінотавр постає в літературі цого періоду й як звичайна людина — трагічний герой (О.Бушков, О.Єрньов) чи ж навіть вивищується до іпостасі вчителя (Л.Каверина) й пророка (М.Суенвік, Л.Каверина), трактується як символ, знак певної реалії, ситуації (Г.Газданов, Д.Веллерсхоф, Г.Гор, С.Кунтс та ін.) чи ж як утілення філософських настанов митця (Є.БІсс, В.Пелевін, С.Павлоу, А.Геласимов, А.Бєлянін, Ю.Богданова). Тобто реміфологізація тут проходити від рис класичного античного чудовиська до образу людини (в якої від стереотипу Мінотавра "залишається" лише ім'я (О.Бушков, О.Єрньов)) й далі —до рівня символічних абстракцій. Ця тенденція не є випадковою і суголосна загальному за годину переосмисленню із подібним вектором, скажімо, традиційної дияволіади, дракуліани/вампіріани. В.Пелевін й С.Павлоу у трактуванні проблеми людинобика (до речі, англійському письменнику імпонує, що в італійському виданні 2006 р. його роман названо "Конспірація Мінотавра" [33]) йдуть сьогодні протилежним шляхом: у звичайній людині викривають тваринне. У інтерпретації С.Павлоу це тваринне в нас постає як зло. Це та частина нас, пам'ять нашої кривавої історії (війн, помсти, агресії, страхів та ін.), Яка звичайно пригнічується свідомістю й про якої людина не хоче й часто боїться знаті. А усвідомлення всього цого індивідом, який вважає собі гуманістом, — за С.Павлоу, — показує людині бика в ній й переживається як трагедія (образ детективу Норта та ін.). Тобто якщо в обговореній нами тенденції мінотавріани XX — початку XXI ст. страждання та/або жертовність людинобика — частіше результат наділення його Духовністю й слабкістю, те в С.Павлоу людинобик страждає, оскільки це особистість, котра усвідомлює низьке в собі й трагічну невідповідність між культурним п'єдесталом, на який вон претендує, й своєю природою. Більш цього у романі С.Павлоу образ людинобика універсальний, як універсальне і розуміння образу Кіклада. Адже оскільки останній — представник цивілізації взагалі ("людина, Яка пам'ятає"; "вічна людина": ім'я героя, Сусіасез, утворене від анг. сусіе — "цикл", "коловорот"), то підтекст (один із варіантів його тлумачення) вичитується наступний: абстрактна людина (Кіклад), пам'ятаючи свій шлях (власне історію і тягар гріховності своєї цивілізації) та шукаючи собі, робить помилки (війни, агрессія тощо), вважає собі абсолютним творінням й при цьому не хоче помічати тіньовий бік своєї душі (у романі — тікає від бика). Проте цей тіньовий бік не може зникнути й прагне зайняти місце у свідомості людини (вустами психіатра — що символічно! — Портера автор говорити, про марність утечі від бика; так і не тікати від Мінотавра як утілення негативного в собі закликає лицаря Тиссія в "Ночі Мінотавра" О.Кожевникова). У підсумку перед героєм (Нортом-Кікладом) постає проблема вибору: знищити частину собі, що містить зло (пам'ять Атанатоса в ГеніКікладі), чи знайти спосіб контролювати собі, придушивши в собі "темне" й знайшовши світ у душі, уславивши кохання (як закликає Кіклада Мойра). Одним із основних герменевтичних ключів до роману С.Павлоу (як й для твору В.Пелевіна), в такий спосіб, стає античний імператив самопізнання як перша умова духовного розвитку людства. Вартий уваги тут своєрідний діалогічний перегук епіграфів до першої й другої "книжок" "Троянського коня": відповідно платонівського "Пізнай собі" та гетевського "Пізнати собі? Якщо б я пізнав себе б з переляку втік". Отже, в романі "Троянський кінь" С.Павлоу створює образ Мінотавра натяками, прямо про це не кажучи, не називаючи його так (хоча про Мінотавра Кіклада запитує (саме) Нерон, — момент також символічний). Причому іпостасі чудовиська й героя (класичних Мінотавра й Тезея) в образі павлоуського персонажа поєднані й часто міняються ролями (й Мінотавр, й його потенційний убивця шукають один одного й тікають один від одного). Так саме "злиті" в одній людині (в людині взагалі) образи Мінотавра і Тезея (та навіть Аріадни) в пелевінському "Шоломі жаху..." ("Мінотавр — це тваринна частина розуму, а Тесей — людська"); про ті, Коли Мінотавр скрізь переслідує Тезея і "под маскою сенсу... проникнувши" у нього, говорити Ю.Богданова. У повісті Р.Шеклі Мінотавр й Тезей не поєднані до одного образ, хоча певною мірою і "обмінюються" рисами своїх міфологічних прототипів. У "Некромероні" У. й О.Угрюмових Тезея немає взагалі, й мінотавр Такангор функціонально переходити до "розряду" героїв — стає своєю міфопоетичною протилежністю; при цьому його образ втрачає свої вихідні характеристики. Іпостасі Тезея і Аріадни поєднано в образі Тиссії в оповіданні О.Кожевникова. Також характерно, що в мінотавріані досліджуваного годині на переосмисленні центрального образу наявний етап своєрідного пояснення того, що первісно добрий чи нейтральний людям Мінотавр стає злим, чудовиськом. Приміром, Мінотаврадитину відводять до лабіринту і назавжди залишають у тямряві (Кір Буличов, "Алиса й чудовисько"), людинобик радіє людям, та раптом розуміє, що смердоті не люблять його і хочуть завдати шкоду (Ф.Дюрренматт), тощо. Такий мистецький хід властивий механізму переосмислення традиційного образу, показовим прикладом тут може бути Ангел смерти із однойменної поеми М.Лермонтова (1831 р.).

Принципи написання творів: Роздуми (роздумування, розмірковування)

Лексичне значення за тлумачним словником Роздумування, розмірковування — це стан зосередженості думок, задумливості. Це зосередження на предметі (явищі, понятті); зосередженість, що визначається активізацією внутрішнього бачення, прискіпливою увагою до об'єкта розмірковування, у даному випадку — до образу, викликаного (сформованого) у результаті опрацювання учнем художнього поетичного тексту. Розмірковування виникає тоді, коли предмет розглядається не як щось відокремлене і автономне, а й у взаємозв'язках із оточуючим світом (наприклад: людина та її світло у касидах Рудакі). Розуміння взаємозв'язку усього сущого автоматично приводити до можливості, а потім необхідності сказати про одне через одному (наприклад: висловити своє розуміння образу ліричного героя рубаї Омара Хаяма через осмислення проблем, котрі його хвилюють). Так народжується метафора. Роздуми над кожним чином, кожним аспектом смислу й поетики вірша, запропонованого у якості відправної точки для написання есе. У ході цих роздумів народжуються асоціації, часто метафоричні, образні. А уже асоціативний ряд спонукає до певних з висновками, оригінальних й неповторних суджень. Асоціативний ряд, у якому будуть такі ланцюжки; сенс буття — людина — кохання — вино — рубаї, — обов'язково наштовхне учнів на висновок відповідно до особистих враженьрозумінь творів Омара Хаяма чи іншого митця. Розмірковування в есе ведеться на максимально високому рівні узагальнення, на рівні філософствування. Поштовх до філософствування задається визначеною темою, а перший крок процесу розмірковування — знаходження для даної тими адекватного метафоричного образу. Чим вищим якщо рівень ерудиції автора есе, тім осмисленішими будуть його асоціації, тім аргументованішими — зв'язки із різними позиціями, думками, настроями вірша, котрі встановлюються через порівняння, аналогії. Де ж та межа, через якої не можна переступати при написанні есе? як зберегти цілісність творчої роботи? як уникнути її перевантаження зайвими елементами і фактами? Варто пам'ятати, що для есе як художнього жанру характерна "легкість (ефірність)" стилю. Тому усі розмірковування мають розташовуватися навколо вісі, установленої темою. На допомогу приходити так кликана кільцева композиція, коли наприкінці повертаємося до заданого на початку образу, але й на новому рівні його розуміння. Ще раз повернімося до особливостей побудови есе уже відповідно до композиційностильових вимог цого жанру. Правила, які варто дотримуватися при написанні есе (використано ідеї І. Звоненко) 1. Вступна частина має бути стислою, але й виразною і містити у собі центральний метафоричний образ. 2. Останнє речення вступу і перше речення основної частини мають бути органічно пов'язаними. Сутність зв'язку: пояснення правомірності метафори. 3. Обсяг основної частини не регламентується, але й необхідно пам'ятати: зі збільшенням обсягу есе втрачає легкість жанру. 4. Основна частина пов'язана із висновком не було за думкою, а й за способом мовного оформлення (через центральний образ). 5. Есе має містити озвучену кінцівку. При цьому зовсім не важливо, кінець є ствердженням будьчого (висновком), запитанням чи остаточно не завершеними роздумами. Вдалим варіантом завершення есе вважається ні використання афоризмів й цитат. Для написання есе у межах тими "Людина та її світло у близькосхідній ти далекосхідній поезії Середньовіччя" пропонуємо такі тими: 1. "Роздуми про складність й суперечливість життєвого шляху ЛЮДИНИ (на основі рубаї Рудакі, Омара Хаяма та Гафіза чи віршів Лі Бо, Ду Фу)". 2. "Вічна історія кохання... Коли сказали Мені про неї вірші Рудакі, Омарі Хаяма та Гафіза?" 3. "Про вітрило надії й щастя людини у творах поетів Середньовічного Сходу (Лі Бо, Ду Фу, Рудакі, Омар Хайям, Гафіз)". Примітка: необхідно обирати не менше трьох авторів чи їхніх творів, як того вимагає жанр есе, чи трьох позицій у вірші чи творчости одного автора. 4. "Взаємозв'язок людини й природи у віршах Рудакі, Лі Бо, Омара Хаяма". 5. "Чому літературу Середньовічного Сходу називають гуманістичною (на базі поезії Середньовічного Китаю та перськотаджицької лірики)?" Безумовно, есе — найнезалежніший від будьяких жорстких рамок жанр, але й ми прагнемо непросто навчити восьмикласників писати есе, а створювати його на літературному матеріалі із використанням літературознавчих підходів. Тому пропонуємо використати додаток З ("Універсальна пам'ятка для аналітикоінтерпретаційного дослідження ліричного твору"). Ця пам'ятка може бути опорою для написання творчої роботи на основі поглибленого аналітичного дослідження тексту. Позиції, задекларовані в ній для аналізу, можуть використовуватися й як тези для написання есе на основі вивчення поезії, й як факти, приклади, аргументи, розширені, охарактеризовані і використані із обґрунтуваннями. Пам'ятка щодо використання мовностильових засобів, що увиразнюють та роблять роботу ціннішою Пам'ятаємо, що сув'язь мовностильових засобів слугує створенню метафоричності стилю есе. 1. Важливу роль відіграють порівняння, котрі допоможуть завершити ланцюжок учнівських міркувань й дозволяти підбити підсумки у ємній за думкою та яскравій за виразністю формі. (Порівняння має бути особистіснонеповторним, глибоким за смислом, яскравим за формою.) 2. Увага до внутрішнього змісту й зовнішньої оболонки слова. Гра зі словом на рівні оригінального осмислення тими (твору). 3. Авторське використання великої Літери, коли є потреба зробити певні акценти, та малої Літери, коли є необхідність підкреслити втрачу величі чи особистісної ціності. 4. Вдале використання розділових знаків, абзаців. (Йосип Бродський: "Три крапки — сліди слів, що пішли навшпиньках".) Розділові знаки є одним з вдалих засобів вибудови специфічного і виразного смислового ряду. (Приклади можна простежити в чотиривіршах перськотаджицької поезії.) 5. Контекстуальне використання засобів зображувальновиражального ряду. Не треба боятися "поєднання непоєднуваного"; неочікуване (а чи не зовсім, на перший погляд, доречне) може бути якраз найцікавішим у контексті роздумів. 6. У есе є вмотивованим й доречним використання складних синтаксичних конструкцій й неповних речень, обірваних фраз; використання усього арсеналу вставних слів, відокремлених членів речення, вигуків тощо. 7. Вміти правильно використовувати художньометафоричні тропи для аргументації своїх думок. 8. Не забувати, що в есе одним з головних аспектів є чуттєвоемоційний лад викладу думок.