Образ бабуськи у повісті Горького «Дитинство»

Після пожежі поведінка й висловлювання діда видають його почуття: скуповуючи похвала на адресу бабусі та відразу люте обвинувачення Григорія Івановича свідчать, що вона розуміє непристойність своєї поведінки під час пожежі, але водночас прагне зробити би якнайшвидше стерти це враження і знову заявити про своє хазяйських правах. У порівняні з дідом бабуся поводиться як справжня героїня, і до неї цілком можна застосувати слова Некрасова про російської жінці; «коня голіруч вона зупинить, в палаючу хату зайде!» На пожежі Акулина Іванівна, єдина у сім'ї, не втрачає самовладання. З першим ж хвилини бабуся як перетворюється: зникають звична м'якість і поступливість, змінюють їм приходять зібраність, рішучість. Вона каже суворим, міцним голосом, дає чіткі та потрібні розпорядження. Вона впадає до вогню, щоб уникнути вибух й уберегти від загибелі розгублених домочадців. Вона просить людей про допомогу щиро та розважливо. Безмежно вірить у силу доброго слова, тому сміливо впадає серед кімнати взвившемуся коню, постає проти нього «хрестом», своїм спокоєм і ласкою впливаючи на тварина. Вона піклується дітей, про їхнє безпеки. І після пожежі, вся обпалена, бабуся передусім відчуває не свою, а чужу біль. Від нього не чують жодної скарги, навпаки, вона знаходить сили, щоб втішати й підтримувати інших. Природним продовженням розмови про бабусі й діда буде з'ясування того, як сприйняв кожен із новачків руйнування та їхню вбогість. У процесі розмови з'ясовуємо, що важкі матеріальні випробування не змінили характер бабусі, її ставлення до світу і людей. Їй завжди, були чужі «ідеали» Кашириных: їх відданість власності, честолюбне прагнення «вибитися в люди», командувати, презирство й жорстокість стосовно бідним. Якщо катастрофа цих устремлінь руйнує життєву основу діда —він ще більш злим й те водночас жалюгідним, безпорадним, незначним, то бабусю, і під час негараздів стає дедалі той самий людинолюбної, щедрою і жалісливої. Альоша бачив, як, зазвичай весела і життєрадісна, бабуся плакала крадькома, коли бачиш зароблені онуком п'ятаки, сумуючи про нещасливу долю Григорія Івановича. Це сльози про інші, бажання їх щасливими. Завжди покірно сносившая побої і знущання діда, що відповідало уявленням на той час про сповнену залежності дружини чоловіка, хазяїна, старшого у ній, бабуся не хилить голови перед труднощами життя, навпаки, вірить і вселяє Олексійку віру у те, що людина повинна бути стійким, має боротися з труднощами: «Ми з тобою не прокормимося,— ми? Велике справа!» Невипадково наприкінці, як і на початку повісті, знову у різкому контрасті сприймаються Альошою як вчинки, і навіть зовнішність бабусі та діда. Пригадаємо початкове враження Олексія (глава I) і порівняти з тим, яке дано у розділі XIII. Важливо, щоб Читачі перейнялися думкою: коріння оптимізму Акулины Іванівни лежать у її безкорисливої любові до світу, людині, у її здібності радіти людським радощів і співпереживати їх прикрощів, у постійному відчутті щастя бути людиною. Це оптимізм народу, живлений вірою в торжество справедливості і цього щастя землі. М. М. Пришвін писав: «Образ бабусі Горького у великій безлічі російських людей викликає образ, батьківщини, радісною навіть у її великих минулих страждання» Так само важливий для бесіди й таке питання: «Якими були враження Олексія від нашому житті а поза домом діда?» Та й щоб вирішити нього, Читачі передусім повинні узагальнити свої враження про Олексійку, розповісти, яким людиною, він їм представляється, як оцінював Альоша навколишню його життя й людей. Природно, треба орієнтуватися на «головні оцінки»: про життя, бабусі, діда, братів, Цыганке.